І
Історія ПолтавщиниМинуле і сьогодення краю
Знайти

Історія жінки з Донеччини, яка перемогла рак і вижила під обстрілами, — у музеї

·456 слівредакція
Історія жінки з Донеччини, яка перемогла рак і вижила під обстрілами, — у музеї

Юлія Лякішева з Костянтинівки, попри невтішний прогноз лікарів, повернулася додому, одужала від онкозахворювання, пережила обстріл і зараз живе на Полтавщині. Її історія увійшла до музею «Голоси Мирних».

Коли лікарі сказали, що Юлії Лякішевій залишилося кілька місяців, вона попросила рідних відвезти її додому, у Костянтинівку. Жінка народилася і все життя прожила в цьому місті на Донеччині, тож вирішила боротися там, де почувається своєю.

До повномасштабної війни Юлія пережила клінічну смерть: у чотири роки її збив мотоцикліст. Після того мала проблеми зі здоров'ям. Коли почалося вторгнення, вона разом із мамою і сестрою переїхала до Києва. Там їй діагностували рак. Стан погіршувався: жінка важила лише 38 кілограмів і майже не могла ходити.

Сестра Олена Тютюник розповіла, що лікарі радили або хоспіс, або забирати додому. Родина вирішила виконати бажання Юлії та повернутися до Костянтинівки. Вдома жінці полегшало: вона почала потроху вставати, їсти, набирати вагу.

«Не дарма кажуть, що вдома і стіни лікують. Я приїхала додому – два чи три місяці лежала. Потім почала трішки ходити, немов черепашка – туди і назад. Саме вдома я почала одужувати. А через чотири місяці я сіла навіть на велосипед! Зараз 2026 рік, і я досі живу», – поділилася Юлія.

Пізніше в Костянтинівці вона зі знайомим потрапила під обстріл. Чоловік загинув, а Юлія дістала контузію та поранення руки й ноги, але змогла самостійно дістатися до військових. Після цього рука майже не рухалася: кістка не зросталася навіть після операції з фіксатором. Фонд Ріната Ахметова надав їй імплант для остеосинтезу ліктьової кістки та медикаменти. Зараз жінка проходить відновлення і поступово повертає рухливість руки.

«Я така щаслива, що Фонд мені допоміг, що руку врятували. Я дуже переживала, що вона в мене не розробиться. А все прижилося і є прогрес», – каже Юлія.

Тепер жінка з родиною живе в Полтавській області. У їхньому домі – 12 людей, серед яких земляки, яким нема куди подітися.

«Я хочу, щоб усюди була любов, був мир, щоб менше людей було злих», – говорить мама Юлії Любов Миколаївна.

Історія Юлії увійшла до колекції музею «Голоси Мирних», яка налічує понад 145 тисяч свідчень про війну.

Читайте також