Учитель фізики став командиром танкового взводу: історія офіцера з Дніпра

24 лютого 2022 року змінило життя Юрія назавжди. Того ранку батько-військовий повідомив йому: «Почалася війна». Чоловік залишив мирну професію, вступив до військової академії, де опанував фах командира танкового взводу, і приєднався до 128-ї окремої важкої механізованої бригади.

Одним із найскладніших завдань для нього стало не лише вивчення техніки, а й завоювання авторитету серед екіпажу, де багато бійців уже мали чималий бойовий досвід. Перші місяці Юрій присвятив детальному вивченню танка: розбирався в роботі кожного механізму, розпитував досвідченіших побратимів і переймав їхні знання. Це, переконаний офіцер, допомогло йому стати ефективним командиром.

Один із перших серйозних бойових виїздів запам'ятався йому надовго. Екіпаж рухався під сильною зливою, коли земля перетворилася на болото. Юрій вирішив скоротити маршрут, хоча місцевість знав добре. Раптом танк потрапив у металеву путанку, якою росіяни перекривали напрямки руху техніки.

«Перша думка була — добре, що йшов дощ і нічого не літало. Це дало нам трохи часу», — згадує військовий.

На допомогу швидко прибув евакуаційний автомобіль. Під дощем бійці звільнили танк із перепони, після чого екіпаж продовжив рух і виконав завдання. Пізніше командир роти пояснив Юрію головний урок: змінювати заздалегідь визначений маршрут без крайньої потреби не можна, адже навіть незначне рішення може призвести до небезпечних наслідків.

Сам офіцер оцінює свої дії в тій ситуації на 8 із 10: «Якби не потрапив у путанку — було б 10».

Після кожного бойового виїзду екіпаж детально аналізує виконану роботу: обговорює успіхи, розбирає помилки та шукає шляхи вдосконалення. «Ми завжди розбираємо свої помилки. Якщо їх не аналізувати — вони обов'язково повторяться», — наголошує Юрій.

Командир зізнається, що в управлінні людьми йому допомагає педагогічний досвід. Знання психології дозволяє знаходити підхід до кожного військовослужбовця. Він пам'ятає слова одного з викладачів: «Особовий склад тебе повинен або поважати, або боятися». Проте власний принцип сформулював давно: «Боятися — не мій стиль. Я стараюся, щоб мене поважали».

Після перемоги Юрій мріє повернутися до мирного життя. Вдома на нього чекають дружина, батьки та льодова арена, де досі зберігають місце тренера. Каже, що насамперед хоче знову вийти на лід і навчати дітей робити перші кроки на ковзанах.