Втратив обидві руки на війні — і знову пише ручкою: історія ветерана Владислава Косюка

До поранення Владислав служив сапером і виконував завдання на Миколаївському та Херсонському напрямках. У квітні 2023 року він підірвався на міні ПОМ-2 — радянській протипіхотній осколковій міні натяжної дії, яку встановлюють засобами дистанційного мінування. «Я пам'ятаю, що впав. Було таке відчуття, ніби лечу метрів 20 назад. Усе було сіре. Коли відкрив очі, побачив, що в мене на обох руках стирчать кістки», — згадує ветеран.

Спочатку його доправили до лікарні в Бериславі, згодом — до Херсона, де зробили кілька операцій. Далі гелікоптером перевезли до Одеси. «Я цього не пам'ятаю. Пам'ятаю якийсь гул. Думаю, це вже було, коли я летів на вертольоті. Прокинувся у військовому шпиталі в Одесі», — розповідає Владислав.

Після поранення він почав шукати способи знову робити звичні побутові речі — як із протезами, так і без них. «Багато чого можна робити без протезів. Але є речі, які можна зробити тільки з ними. За три роки багато чого перепробував, щоб визначити, як мені зручніше виконувати ті чи інші справи», — каже він.

Для різних занять чоловік використовує різні протези й адаптивні пристосування. Механічними гачками, наприклад, носить пакети з покупками. «Ними зручно брати пакети в магазині. Вони можуть витримувати навантаження понад 20 кілограмів. Можна взяти мішок картоплі й піти», — пояснює ветеран.

Ще одну пару протезів він отримав у центрі Superhumans в Одесі — їх використовує для спорту, зокрема віджимань. А для приготування їжі користується пристосуванням із ножем, яке кріпиться до протеза. «Готувати я хотів почати ще після поранення, але не знав, як собі щось нарізати. Звертався до протезувальних центрів, запитував, чи є якісь пристосування, щоб можна було готувати. Але мені казали, що такого немає», — розповідає Владислав. Нині за допомогою протезів він може зафіксувати продукт і нарізати його.

Ерготерапевтка центру Superhumans Odesa Анна Апонова каже, що під час реабілітації з Владиславом працювали над навичками самообслуговування, різними видами хвату та підніманням предметів. «Ми виготовили для нього з термопластику пристосування для ракетки, щоб він міг грати в теніс. Також зробили лямку для занять спортом і піднімання ваги», — розповіла вона.

Через три роки після поранення Владислав знову почав писати ручкою — для цього використовує механічний гачок. «Цей текст я вперше написав за три роки після поранення. Цим гачком набагато зручніше, бо тут можна регулювати кут — вище або нижче», — уточнив він.

Ветеран хоче власним прикладом підтримувати інших людей з ампутаціями. «Треба жити далі й ставати кращою версією самого себе. Головне — мати стимул до життя, бути корисним не тільки самому собі, а й допомагати іншим. Якщо не можеш допомогти фізично, то хоча б морально показати, що люди, які мають ампутації обох ніг чи обох рук, живуть і мотивують інших жити», — каже Владислав Косюк.