Владислав Косюк з Полтавщини після втрати обох рук знову пише й готує

Владислав Косюк служив сапером і виконував завдання на Миколаївському та Херсонському напрямках. У квітні 2023 року він дістав мінно-вибухову травму.

«Підірвалася міна ПОМ-2 Радянська протипіхотна осколкова міна натяжної дії, яка встановлюється засобами дистанційного мінування. Я пам'ятаю, що впав. Було таке відчуття, ніби лечу метрів 20 назад. Усе було сіре. Коли відкрив очі, побачив, що в мене на обох руках стирчать кістки», — згадує ветеран.

Спочатку його доправили до лікарні в Бериславі, згодом — до Херсона, де зробили кілька операцій. Звідти гелікоптером перевезли до Одеси.

«Я цього не пам'ятаю. Пам'ятаю якийсь гул. Думаю, це вже було, коли я летів на вертольоті. Прокинувся у військовому шпиталі в Одесі», — розповідає Владислав.

Після поранення чоловік почав шукати способи знову робити звичні побутові справи — і з протезами, і без них. За його словами, багато що можна робити без протезів, але деякі речі — лише з ними. За три роки він перепробував чимало варіантів, щоб зрозуміти, як йому зручніше.

Для різних занять він використовує різні протези та адаптивні пристосування. Механічними гачками, зокрема, носить пакети з покупками.

«Ними зручно брати пакети в магазині. Вони можуть витримувати навантаження понад 20 кілограмів. Можна взяти мішок картоплі й піти», — пояснює він.

Ще одну пару протезів Владислав отримав у центрі Superhumans в Одесі. Їх використовує для спорту, зокрема віджимань.

Для приготування їжі він користується пристосуванням із ножем, яке кріпиться до протеза.

«Готувати я хотів почати ще після поранення, але не знав, як собі щось нарізати. Звертався до протезувальних центрів, запитував, чи є якісь пристосування, щоб можна було готувати. Але мені казали, що такого немає», — каже ветеран.

Нині за допомогою протезів він може зафіксувати продукт і нарізати його.

Ерготерапевтка центру Superhumans Odesa Анна Апонова розповідає, що під час реабілітації з Владиславом працювали над навичками самообслуговування, різними видами хвату та підніманням предметів. Для нього також виготовили адаптивні засоби для занять спортом.

«Ми виготовили для нього з термопластику пристосування для ракетки, щоб він міг грати в теніс. Також зробили лямку для занять спортом і піднімання ваги», — розповіла ерготерапевтка.

Через три роки після поранення Владислав знову почав писати ручкою. Для цього використовує механічний гачок.

«Цей текст я вперше написав за три роки після поранення. Цим гачком набагато зручніше, бо тут можна регулювати кут — вище або нижче», — уточнив він.

Владислав каже, що хоче власним прикладом підтримувати інших людей з ампутаціями.

«Треба жити далі й ставати кращою версією самого себе. Головне — мати стимул до життя, бути корисним не тільки самому собі, а й допомагати іншим. Якщо не можеш допомогти фізично, то хоча б морально показати, що люди, які мають ампутації обох ніг чи обох рук, живуть і мотивують інших жити», — підсумував ветеран.